Вона не знала, що таке «дім». Не знала, що таке м’яке ліжко, тепла підлога і руки, які гладять не поспіхом, а з любов’ю. У її світі було лише «сьогодні» — знайти щось поїсти, уникнути небезпеки, перечекати холод і дощ. Але навіть у цьому світі жила надія. Тиха, маленька, але вперта.
Її можна було не помітити. Звичайна сіра собачка серед сотень таких самих. Трохи худенька, з настороженими очима й хвостиком, який рідко підіймався вгору. Вона навчилася бути непомітною, бо так безпечніше. Люди бувають різними, і вона це добре знала.
